Новини

Саме так сталося і з бійцями воєнізованого газорятувального загону ПАТ «АЗОТ». Якось наші журналісти завітали до ВГРЗ, коли в Києві саме вирував Майдан. У рятувальників – робоча обстановка, командир Костянтин Ткаченко розповідає про специфіку їхньої служби: у разі надзвичайної ситуації на виробництві бійцям дається 1 хвилина, щоб зібратися для надання допомоги. На посту бере до рук список.

– Це ми збираємо кошти для допомоги хлопцям на Майдані. Потрібні їжа, теплі речі – холоднеча ж така, а вони там день і ніч стоять за нас, – без пафосу, абсолютно буденно і між іншим зазначив Костянтин Ткаченко.

– Ви туди поїдете? – запитуємо.

– Та ми там вже були, і не раз, – так само спокійно відповідає. 

Пізніше з’ясувалося, що на Майдані побували чимало азотівців. Пригадуючи ті буремні дні Костянтин Михайлович розповів, як під час чергової поїздки до них, тепло вдягнених та нав’ючених сумками з салом, тушонками, валянками, куфайками, на станції метро Хрещатик підійшла старенька бабуся і нічого не питаючи сказала: «Хай вас, хлопці, Бог береже». А вийшли з метро – відчули ту саму атмосферу, про яку так багато сказано: свободи, незалежності, нескореного українського духу!

Тож не дивно, що з початком воєнних дій на Сході саме працівники ВГРЗ взяли на себе організацію волонтерського руху на підприємстві. Адже ще з часів Майдану рятувальники щомісяця виділяли зі своєї зарплати кошти, аби допомогти й підтримати захисників України.

– Я побачив по телевізору як бабусі тягнуть через кордон бронежилети, щоб якось прикрити від куль добровольців, які з Майдану пішли на Схід захищати територіальну цілісність України. Потрібні були найелементарніші речі: бронежилети, каски, продукти, вода, ліки… Ми зрозуміли, що самі не зможемо надавати допомогу у великих масштабах, а на «Азоті» знайдеться багато пат­ріотів, які також захочуть долучитися до цієї справи, – розповідає Костянтин Ткаченко. – Тому ми звернулися до Віталія Леонідовича Склярова та Віктора Михайловича Олійниченка, з проханням дозволити організацію волонтерського руху на всьому підприємстві. І ми дуже вдячні їм за підтримку і розуміння.

Ще актуальнішим волонтерський рух став після того, як на службу в лавах Збройних Сил почали призивати працівників «Азоту». Їх також потрібно було забезпечити всім необхідним. Азотівці відгукнулися, почали здавати кошти і закипіла робота. Паралельно з волонтерською групою «Україна понад усе» працюють волонтери і в інших цехах. Дуже багато зроблено цехом А­-5, де волонтерський рух очолив інженер-­технолог Віталій Половий, у цеху К­-1 активно займається волонтерською діяльністю Антон Осташкін. Деякі цехи самотужки збирають кошти і «вдягають» своїх працівників, деякі – передають гроші у загальний фонд волонтерської організації, а вона вже купує все необхідне.

– Ми дуже вдячні всім, хто здає кошти, не шкодує свого часу та ресурсів на те, щоб полегшити службу бійцям, – наголосив Костянтин Ткаченко. – Адже ми туди не цукерки передаємо, а реально необхідні речі, які можуть врятувати нашим хлопцям здоров’я і навіть життя. Частина людей, можливо, розчарувалася в діях влади, частина проти війни. Але щодня туди йдуть воювати наші хлопці і ми не маємо права залишити без підтримки тих, хто ризикує своїм життям, стримує ворога, забезпечуючи нам тут мир та стабільність. 

А ще волонтери неймовірно горді тим, що люди довіряють їм свої гроші та роблять все можливе, щоб вони були витрачені не даремно. За час роботи волонтерів «Азоту», було придбано одяг для десятків військових, надавалась допомога пораненим, купувалися ліки, засоби зв’язку, бензинові електрогенератори, запчастини до автомобілів, інструменти, теплий одяг, плівка для облаштування бліндажів… Всього не перелічити! За цей час волонтери бачили і приклади справжнього героїзму наших воїнів та волонтерів, і сльози вдячності матерів, які збирають синів на війну, і нескорений дух в очах поранених чоловіків. А тому переконані: все, що робиться – не даремно! Поки живе в нас прагнення до свободи, до кращого життя на своїй землі, Україні бути!