Новини

Дідусь працював слюсарем­-ремонтником, а бабуся – апаратником. У цеху централізованого ремонту (тоді ще ЦЦР­-1), протягом десяти років трудову естафету ніс мій дядя – Олександр Вікторович Ліферов. А в січні 1976 року на підприємство прийшла й моя мама – Тетяна Вікторівна Нізелко (дівоче прізвище Ліферова). З дипломом хіміка-­технолога, який вона здобула в Харківському хіміко-­механічному технікумі, спочатку працювала лаборантом хімічного аналізу в цеху І­-3, потім – апаратником, надалі очолила в цьому ж підрозділі комсомольсько­-молодіжну зміну, колектив якої в 1982 році висунув її депутатом міської ради. Згодом мамин професійний досвід послужив активній участі в пуску цеху К­-5, де вона працювала майстром зміни. Нині трудиться економістом в УКР.

Вперше я побачив велике підприємство коли мені було ще 4-­5 років. І це настільки вразило мою дитячу уяву, що пам’ять і досі зберігає ті далекі відчуття. Складалася неординарна, як для молодої сім’ї, ситуація. Тато, коли приїжджав на вечірню зміну, то передавав мене з рук у руки мамі, яка на той час працювала інженером у відділі охорони природи. Тобто, до думки про своє професійне майбутнє на підприємстві я звикав змалку.

Мій батько – Михайло Володимирович Нізелко на Черкаський «Азот» приїхав з Кривого Рогу в 1983 році. Його виробнича біографія розпочалася в цеху І­-1 і тривала тут аж до 2013 року. Протягом трьох десятиліть він працював апаратником, пройшов усі робочі місця в технологічних відділеннях, очолював колектив зміни, а після реорганізації виробництва іонообмінних смол перейшов у цех К-­3 машиністом компресорних установок.

Хоча батьки й працювали на одному виробництві, проте їхнє перше знайомство відбулося на базі відпочинку «Азотник» у Сокирному. Наскільки романтичним воно було, не берусь судити, але й до цього часу в них існує давня традиція: вечеря при свічках і перегляд слайдів мальовничої природи зони відпочинку в Сокирному. Навіть те, що через рік знайомства вони поїхали у весільну подорож саме в Сокирне, багато про що говорить.

Звичайно, генератором ідей у нашій сім’ї є мама. Її активна життєва позиція не дає спокою (в хорошому розумінні слова) усім нам. Батько й досі не перестає їй дякувати за підтримку в нелегкий період, коли він навчався в Дніпродзержинському хіміко­-технологічному технікумі, де здобув диплом техніка-­технолога.

Я ж, ще навчаючись в Черкаському політехнічному технікумі, проходив на «Азоті» практику, а в лютому 2007 року поповнив багаточисельний колектив підприємства. З першого дня й по сьогодні працюю електромонтером з ремонту й обслуговування електроустаткування в цеху К­-4. За цей час, скориставшись слушною порадою мами та дружини Юлі, здобув фах інженера-­електрика в Черкаському державному технологічному університеті. Вдячний рідному колективу, який очолює Олександр Анатолійович Подзивалов, за щирий прийом мене в свою дружну виробничу родину. Від цехових професіоналів я черпаю і знан­ня, і навички в роботі, накопичуючи технічну базу, яка, впевнений, неодмінно пригодиться мені в перспективі. В особистому житті хочу бути надійною опорою своїм батькам, сім’ї. Разом з дружиною Юлею виховати хорошого сина Даниїла, якому зараз 2 роки і 9 місяців. Щоб його дитинство було сонячним і щасливим. Можливо у свій час він теж стане хіміком… уже в четвертому поколінні.