Новини

Початок самостійного життя Івана Полікарповича, як і у багатьох його ровесників, нічим особливим не відрізнявся. Після закінчення середньої школи була служба в армії. Потім навчання. Оскільки в армії мав справу з ракетним комплексом, вирішив здобути професію ремонтника обладнання і вступив на навчання в Черкаське професійно-технічне училище №8. Там отримав спеціальність слюсаря з ремонту технічного обладнання хімічного виробництва і в жовтні 1964 року прийшов на Черкаський «Азот» у відділення аміачної води. Саме тут було отримано першу продукцію – аміачну воду на привозному аміаку. Це сталося 24 грудня 1964 року, а у березні наступного (14 березня 1965 року) вже було напрацьовано перші тонни рідкого аміаку. Ця дата вважається днем народження «Азоту». Цьому процесу передувало об’єднання двох відділень в один цех – аміачно-холодильних установок і підготовки аміачної води, а через деякий час його об’єднують із цехом А-1. Таким чином відділення підготовки амводи було вже в складі А-1, де виробляли аміак. Тож працювати у підрозділі, яке технологічно зв’язане з іншими цехами було цікаво. 

Масштаби більші, а отже бракувало спеціальної освіти. Тож Іван Полікарпович вирішив здобувати профільну освіту в Харківському хіміко-механічному технікумі, поєднуючи навчання з роботою на підприємстві. Він закінчив технікум у 1968 році, а у наступному 1969 році, його знову призивають в армію у зв’язку зі збройним конфліктом на острові Даманський на кордоні з Китаєм. Після закінчення терміну перебування в лавах тодішньої радянської армії, повернувся на Батьківщину, де на нього чекали дружина і син та ще улюблена робота на «Азоті», бо встиг уже попрацювати апаратником, майстром зміни. Тож його чекав «Азот» і подальше професійне зростання. У 1978 році Івана Полікарповича призначили начальником відділення аміачної води (нині відділення у складі цеху М-7). На цій посаді він працював аж до грудня 2019 року, потім перейшов майстром з ремонту обладнання. Добрим словом згадує тих, у кого свого часу навчався, переймав знання і досвід, підкреслюючи їхню значимість у становленні та розвитку хімічного велетня на теренах Черкащини. Це Барсуков В’ячеслав Володимирович, Гельфанд Леонід Михайлович та багато інших спеціалістів, які прибули на «Азот» за викликом з хімічних підприємств тодішнього Союзу. Це були спеціалісти з високим рівнем знань і великим досвідом роботи.

Іван Полікарпович досконало володів усіма тонкощами складного процесу виробництва, детально розбирався у причинах аварійних ситуацій, якщо такі виникали, чи у вимушених зупинках обладнання. Він був затребуваним спеціалістом. Ні! Колеги не заздрили його таланту і професіоналізму, як інколи буває у «творчому цеху ідей і пошуків», його цінували, як класного спеціаліста і керівника, шанобливо ставилися до нього, як до людини, в якої закладені основи добропорядності, доброзичливості, тобто тих чеснот, які можна об’єднати поняттям «духовність». У такій атмосфері, здавалося, працювати комфортно, однак у процесі виробництва виникали різні ситуації, коли треба було доводити те, в чому на сто відсотків був переконаний сам. Він завжди  займав принципову позицію у розв’язанні складних виробничих питань і не поспішав  виконувати  команди «зверху». А все через те, що добре знав технологію виробництва і міг запропонувати  правильне  рішення  виходу з будь-якої ситуації. 

Праця Івана Полікарповича Осічнюка відзначена багатьма нагородами. Та найбільша нагорода для нього – гордість дітей: двох синів та доньки, а також онуків, від того, що мають такого батька і дідуся. Гордиться дітьми та онуками, які знайшли себе у професії, і сам Іван Полікарпович. Син Володимир Осічнюк – відомий дитячий психолог, кандидат психологічних наук. Також збулася давня мрія Івана Полікарповича, яку він колись не зміг втілити у синах, щоб вони стали музикантами. Проте мрію дідуся зуміли здійснити його онуки – Осічнюки Дмитро, Артем, Антон і Леонтій – сини Володимира. Вони закінчили музичне училище, заснували рок-групу «Спів братів», яка стала популярною в Черкасах. Музиканти побували на кількох талант-шоу, виступали з концертами на престижних сценах і музичних майданчиках не лише Черкащини, а й України. Вони записали свій альбом. П’ять  років працювали з концертами за кордоном. «Це і є найкращий подарунок долі», – каже Іван Полікарпович.