Новини

Трудову династію Сорокіних започаткував Валентин Олександрович (директор «Азоту» в 1971 – 1980 рр.). Він був одним із тих спеціалістів, які, пройшовши виробничу школу на споріднених підприємствах, у 1964 році приїхали до Черкас на будівництво хімкомбінату. Саме в цей період керівництво об’єднання ухвалює рішення про будівництво ще одного цеху з виробництва аміаку. Через рік було підписано контракт із французькою фірмою «Енса», а вже в 1966 році відбувся старт будівельних робіт. Ще через три роки, коли на пусконалагоджувальних операціях у цеху А­-3 позмінно трудилося близько двох тисяч осіб, до них приєднався син Валентина Сорокіна – Олександр, який продовжує працювати на підприємстві й нині.

– Робота в цеху кипіла на повну – компресори були зібрані лише наполовину, проводився монтаж іншого обладнання, автоматики, приладів…, – згадує в одному з інтерв’ю слюсар КВПіА цеху А­-3 Олександр Сорокін. – Шефмонтаж здійснювали, звісно, французи. Вони залишалися у нас до закінчення гарантійного випробування в 1974 році. Під час пусконаладки багато сил пішло на усунення дефектів, реконструкцію окремих вузлів і трубопроводів. Тим не менше нашому колективу вдалося стабілізувати технологічний процес.

У 1971 році Валентин Олександрович Сорокін очолив колектив Черкаського хімкомбінату. Початок його керівництва позначився особливим масштабом. Якщо раніше виробництва вводилися в експлуатацію поступово, то тепер одночасно будували три великотоннажних цехи – з виробництва аміачної селітри, слабкої азотної кислоти та аміаку. Обсяги капітальних вкладень тоді склали 70 млн. карбованців.

Наступними пусковими об’єктами були комплекс з виробництва термічно­-фосфорної кислоти й діамонійфосфату. Крім цих продуктів, на введених потужностях налагодили випуск діамофосу – ще одного висококонцентрованого добрива. В 1977 році розпочалося будівництво цеху А­-5 з випуску аміаку за японською технологією. Останнім споруджуваним об’єктом під керівництвом Валентина Олександровича Сорокіна став комплекс «Карбамід­-330» – цех М-­2. На початку 2000­-х років у цьому структурному підрозділі розпочинається трудовий шлях внука колишнього директора – також Валентина Сорокіна.

– Дідусь багато цікавого розповідав про роботу. Саме його мудрі настанови й вплинули на подальший вибір професії, – розповідає начальник відділення складу цеху М-­2 Валентин Сорокін-­молодший. – Таких людей я не зустрічав. Він був неймовірно розумний. Міг відповісти на будь-­яке запитання, якого б рівня складності воно не було. Якось я вирішив влаштувати йому перевірку і попросив намалювати будову атомного підводного човна. Мені здавалося, що це нереально. Та на мій подив, дідусь узяв олівець і почав малювати, а через три години все показав і пояснив.

Після закінчення школи Валентин Олександрович вступив до Черкаського державного технологічного університету. Отримавши одразу два дипломи – інженера-­технолога й економіста, у вересні 2000 року він прийшов працювати апаратником у цех М-­2. Протягом року в рамках внутрішньої програми підготовки молодих спеціалістів освоює 8 робочих місць і у квітні 2002 року його переводять на посаду начальника зміни, ще через півтора роки – на посаду начальника відділення. За його безпосередньої участі в цеху М-­2 були впроваджені важливі проекти – встановлено вузол охолодження карбаміду, нові віброгранулятори та лінію пакування продукції у біґ-­беґи.

Свій слід в історії Черкаського «Азоту» залишили й інші члени родини: бабуся Валентина Сорокіна­-молодшого – Євдокія Сергіївна, мама Олічхон та дружина Анна. Загалом, династія Сорокіних має понад 120 років спільного трудового стажу.