<-----> <----->
Пошук по сайту
Авторизація
Логін:
Пароль:
Опитування



Приватне акціонерне товариство «АЗОТ» – один із лідерів хімічно галузі України. Підприємство є основним активом холдингу OSTCHEM із просування стратегії, спрямованої на популяризацію карбамідо-аміачної суміші в країні.

На ПрАТ «АЗОТ» функціонує Інтегрована система менеджменту, яка відповідає вимогам міжнародних стандартів ISO 9001, ISO 14001, OHSAS 18001.

Проект будівництва заводу був затверджений в 1962 році, а вже 14 березня 1965 року тут отримали першу продукцію. У квітні 2011 року ПрАТ «АЗОТ» увійшов до холдингу OSTCHEM, який об’єднує активи азотної хімії Group DF Дмитра Фірташа.

OSTCHEM – хімічний холдинг України, до складу якого входять високоефективні і конкурентоспроможні підприємства з виробництва азотних добрив: ПАТ «Концерн Стирол» (м. Горлівка, Донецька обл.), ПрАТ «Азот» (м. Черкаси), ПАТ «Рівнеазот» (м. Рівне), ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» (м. Сєвєродонецьк, Луганська обл.).

Грамотна логістика, дистрибуція, представлена «УкрАгро НПК» та наявність спеціалізованого морського порту «Ніка-Тера» дозволили холдингу OSTCHEM оптимізувати роботу підприємств, їх виробничу, маркетингову та збутову політику, а також скоротити операційні витрати й підвищити конкурентоспроможність.

Стратегічна мета холдингу OSTCHEM – бути надійним партнером з хорошою репутацією, лідером у виробництві й постачанні мінеральних добрив високої якості українським та міжнародним компаніям.

Новини

24.04.2014

«Я – хімік у третьому поколінні»

Трудова династія хіміків Ліферови-­Нізелки на Черкаському «Азоті» бере початок ще з 70­-х років минулого століття. Започаткували її дідусь з бабусею – Віктор Олександрович та Валентина Андріївна Ліферови, які приїхали в 1975 році в Черкаси з міста Лисичанська, що на Луганщині, і продовжили свій трудовий шлях на Черкаському хімічному комбінаті, зокрема в цеху І-­3 виробництва іонообмінних смол.

Дідусь працював слюсарем­-ремонтником, а бабуся – апаратником. У цеху централізованого ремонту (тоді ще ЦЦР­-1), протягом десяти років трудову естафету ніс мій дядя – Олександр Вікторович Ліферов. А в січні 1976 року на підприємство прийшла й моя мама – Тетяна Вікторівна Нізелко (дівоче прізвище Ліферова). З дипломом хіміка-­технолога, який вона здобула в Харківському хіміко-­механічному технікумі, спочатку працювала лаборантом хімічного аналізу в цеху І­-3, потім – апаратником, надалі очолила в цьому ж підрозділі комсомольсько­-молодіжну зміну, колектив якої в 1982 році висунув її депутатом міської ради. Згодом мамин професійний досвід послужив активній участі в пуску цеху К­-5, де вона працювала майстром зміни. Нині трудиться економістом в УКР.

Вперше я побачив велике підприємство коли мені було ще 4-­5 років. І це настільки вразило мою дитячу уяву, що пам’ять і досі зберігає ті далекі відчуття. Складалася неординарна, як для молодої сім’ї, ситуація. Тато, коли приїжджав на вечірню зміну, то передавав мене з рук у руки мамі, яка на той час працювала інженером у відділі охорони природи. Тобто, до думки про своє професійне майбутнє на підприємстві я звикав змалку.

Мій батько – Михайло Володимирович Нізелко на Черкаський «Азот» приїхав з Кривого Рогу в 1983 році. Його виробнича біографія розпочалася в цеху І­-1 і тривала тут аж до 2013 року. Протягом трьох десятиліть він працював апаратником, пройшов усі робочі місця в технологічних відділеннях, очолював колектив зміни, а після реорганізації виробництва іонообмінних смол перейшов у цех К-­3 машиністом компресорних установок.

На всю династію припадає 114 років добросовісної праці. На фото (зліва направо): Валентина
Андріївна Ліферова, Тетяна, Михайло, Денис та Даниїл Нізелки

Хоча батьки й працювали на одному виробництві, проте їхнє перше знайомство відбулося на базі відпочинку «Азотник» у Сокирному. Наскільки романтичним воно було, не берусь судити, але й до цього часу в них існує давня традиція: вечеря при свічках і перегляд слайдів мальовничої природи зони відпочинку в Сокирному. Навіть те, що через рік знайомства вони поїхали у весільну подорож саме в Сокирне, багато про що говорить.

Звичайно, генератором ідей у нашій сім’ї є мама. Її активна життєва позиція не дає спокою (в хорошому розумінні слова) усім нам. Батько й досі не перестає їй дякувати за підтримку в нелегкий період, коли він навчався в Дніпродзержинському хіміко­-технологічному технікумі, де здобув диплом техніка-­технолога.

Я ж, ще навчаючись в Черкаському політехнічному технікумі, проходив на «Азоті» практику, а в лютому 2007 року поповнив багаточисельний колектив підприємства. З першого дня й по сьогодні працюю електромонтером з ремонту й обслуговування електроустаткування в цеху К­-4. За цей час, скориставшись слушною порадою мами та дружини Юлі, здобув фах інженера-­електрика в Черкаському державному технологічному університеті. Вдячний рідному колективу, який очолює Олександр Анатолійович Подзивалов, за щирий прийом мене в свою дружну виробничу родину. Від цехових професіоналів я черпаю і знан­ня, і навички в роботі, накопичуючи технічну базу, яка, впевнений, неодмінно пригодиться мені в перспективі. В особистому житті хочу бути надійною опорою своїм батькам, сім’ї. Разом з дружиною Юлею виховати хорошого сина Даниїла, якому зараз 2 роки і 9 місяців. Щоб його дитинство було сонячним і щасливим. Можливо у свій час він теж стане хіміком… уже в четвертому поколінні.

Денис Нізелко, 
електромонтер цеху К­-4,
фото з сімейного альбому

Возврат к списку